Нова книга т.гінзбург "здіймання або подорожні нотатки ігратехніка"

Зміст статті
У видавництві "Медков С. Б." вийшла нова книга Тетяни Гінзбург "здіймання або подорожні нотатки Ігратехніка".
Видавництво: "Медков С. Б.", 2010
Обкладинка, 328 стор.
ISBN 978-5-902582-25-0
Тираж: 1000 екз.
Формат: 60x88 1/16
купити книгу
Про книгу
Ця книга - одкровення.
Одкровення - людини минулого Шлях від інфантильної дівчинки-підлітка до Жінки - Воїну.
Це книга - відкриття.
Нових способів духовного шляху. Нових підходів до самовдосконалення, що не висмоктані з пальця книжковим хробаком, а чесно прожитих в боротьбі зі страхом, з егоїзмом, з власними обмеженнями.
Ця книга - про прорив в Свободу, до Просвітлення, про те, як автор виходив багато разів за грань буденності, про те, як шлях до Свободи складається з пошуку правильних рішень і виборів, які автор знаходить в тих чи різноманітних ситуаціях. Співпереживаючи автору на сторінках цієї книги, ви можете доторкнутися до іншого способу жити, і зважитись на більш відкриту, щиру, яскраве життя, ніж вели до того.
Уривки з книги:
На старт
Я прагну заманити вас на передній край розвитку свідомості своєю чарівною прозою. Я точно знаю, що я на ньому перебуваю. І моя книга - свідчення того.
Об'їхавши весь світ і познайомившись з представниками безлічі традицій - я легко можу стверджувати - передній край розвитку свідомості - ТУТ.
Тут, де Я.
А я - там - де передній край.
На одному з Інтелект клубів - ми розробили модель розвитку свідомості: отака каракатиця, передній край якої постійно розширюється з відомого в невідоме, в непізнане.
І щоб проясніти, прорватися до нового - необхідно піти вперед - за Будду, за Христа - далі - обігнати їх. Як, наприклад, в науці - тільки випередивши попередніх, побудувавши свою теорію на їх розробках, можна піти далі - відкрити нове.
Мій шлях відображає поступове засвоєння досвіду різних напрямків розвитку людини, інтеграція якого дозволяє мені піти за тих, хто вже вклав свій внесок в цей досвід.
Ця книга автобіографічна і відверта своєї автобіографічністю. І в цьому її сила.
Те, що описано в ній - сталося по-справжньому!
Можливо, читач, що ти, читаючи, судиш мене, думаючи про мене - сама дура - або... О! крута дівчина!
Але, кращий спосіб прочитання цієї книги - це самозаглиблення і рефлексія, з привласненням собі тих проекцій, які вам захочеться наклеїти на мене.
Чисте сприйняття - це моя мета.
Повний Звільнення. Звільнення від уподобань, стереотипів, очікувань, всіляких ігор розуму - це те, куди я вирушаю, і запрошую вас піти разом зі мною.
Я людина.
І це те, що описано в книзі.
Я можу помилятися і, можливо, щось, що описано тут - це мої помилки.
Але - важливо адже не те, помилялася я чи ні - а то, які висновки я зробила з помилок.
Чёньід Бардо. Минуле.
Ця книга - перегляд моєї особистої історії. Це - недоноски. Вичавки мого шляху. У мене є що переглядати і переглядати, і я не боюся свого минулого.
Без нього, без кожного елемента мого минулого, не було б мене - тут і зараз такою, яка є.
Як читати цю книгу?
1. Ні в якому разі не читайте цю книгу спочатку
2. Нехай початок знайде Вас.
3. Попереджаю, якщо ви почали читати цю книгу - вона ніколи не скінчиться. Втім, вона ніколи і не починалася.
4. Всі імена в цій книзі не вигадані. А персонажі, що ховаються за ними, існували завжди.
Йди вперед
Колись, років сто тому, в 93 році я поїхала на свій перший семінар. На новий рік. Семінар мав назву - "Новий рік не за святковим столом".
Слово "не" в рекламі було перекреслено жирним хрестом. Назва для мене було не важливо, і мало важливо було те, що я не знала нікого з тих, хто буде брати в ньому участь. Те, що було важливо для мене тоді - це те, що я не хотіла зустрічати Новий рік також, як я зустрічала його до того - з тусовкою друзів, з п'янкою, під гітару, разом з глибоким почуттям самотності в душі. І ще я вірила в те, що як зустрінеш Новий Рік, так його і проживеш.
Подруга проводила мене до електрички, а далі я їхала вже з незнайомими мені людьми в Зеленогорськ на базу відпочинку. У мене з собою були лижі і дві-три ватрушки з сиром, на випадок повного голоду.
Коли разом з натовпом приїхали на семінар ще чужих мені людей ми запали в будинок відпочинку, то перше, на кого я натрапила, були три виряджені тітки, які пропонували поворожити, на абсолютно не відомих мені тоді дивних штучках, згодом упізнаних як таро і руни. Тоді я, звичайно, сильно налякалася, згадавши вуличних ворожок. Далі була "митниця", де відбирали алкоголь та їжу, а також гроші за семінар і після цього сиділи жебраки і вимагали ще грошей і всяко-різно, одному з них довелося дати жуйку, щоб відстав. Все це ввело мене в стан легкого шоку і глибоких роздумів на тему - куди я потрапила?
Потім почалася якась метушня, яка називається грою в королівство, де хтось був королем, хтось його коханкою, хтось нормальними людьми. Я вела себе тихо, і необхідність запустити руку до великого розумному Г. в одяг, щоб дістати папірець з роллю, змусила мене сильно напружитися.
Спостерігаючи за людьми, що грають в незрозумілу мені гру, я заздрила їх відкритості, впевненості і легкості в проявах.
Через дві години після початку семінару, без жодних пояснень, або знайомств один з одним нам зав'язали очі, і повели на вулицю паровозом, в морозний новорічний вечір. Незабаром я здогадалася, що ми у затоки, і що вже дванадцять.
Паровоз переді мною зменшувався, і я опинилася попереду. У цей момент мене відчепили, дали ковток шампанського, злегка підштовхнули і сказали - йди вперед.
І я пішла.
Куди ж іти? - думала я паралельно.
Якщо тупо йти прямо - то там Фінляндія, або може бути Кронштадт.
Або Петергоф.
Далеко.
Холодно, та й ноги в снігу.
Куди ж іти?
І чи правильно повертатися назад на базу?
Вперед чи це?
Чую, як люди ходять навколо, але голосів стає все і менше.
Мене захоплює група людей, що ходить паровозом, з ними весело, але мені починає здаватися, що вони ходять по колу. А це - не йти вперед.
І я звільняюся з паровоза і продовжую йти туди, де мені здається повинен бути перед.
Але прямо чи я йду з закритими очима?
Може бути, я теж ходжу по колу?
Де я?
Може, я вже пішла до Фінляндії, і зараз з'являться прикордонники?
Так я ходила кілька годин по фінському затоці в Новорічну Ніч.
Очі були у мене закриті, і спочатку я ще орієнтувалася на звуки, але потім звуків стало все менше або я зовсім заплуталася, провалилася під лід пару раз і повернулася на базу відпочинку.
Тільки зараз, пишу цей текст і розумію, що так з тих пір ось і йду вперед. У всіх сенсах.
Ще на семінарі була динамічна медитація, а точніше "Мандала". Я тоді робила її дуже старанно, і яскраво пам'ятаю, як після медитації до макаронів, який її вів, хтось підійшов, потиснув йому руку, як це роблять, вітаючи після вдалого виступу артиста, і запитав - а що ти такий похмурий, Сережа? "Я знову не отримав Просвітлення" - сказав він грусно. Ця фраза і інтонація Макарона, застрягла в мені надовго, хоча тоді я мало собі уявляла, що таке просвітлення.
Весь семінар я відчувала себе збитково, неповноцінне тому, що не могла кричати як інші, легко і відкрито спілкуватися, бігати по коридору натовпом туди-сюди, і розповісти, стоячи на стільці, яка я гарна, похвалити себе і побажати собі чогось в новому році. І пам'ятаю, що я цього зробити не змогла, і навіть заплакала від образи на себе на цьому стільці. Зате потім, коли я приїхала з семінару, перше, що я зробила, це взяла фарбу і списала нею стіну під стелею на кухні фразою: яка я гарна, я гарна, я гарна, і так багато-багато разів, навіть один раз я зважилася вставити - я красива.
Далі моє життя змінилася. Вона знайшла сенс, а точніше напрямок. Яке - я навряд чи могла б сказати в той момент, але воно точно було...