Кросівки народилися, померли - і повернулися

Кросівки народилися, померли - і повернулися.

У вісімдесяті роки двадцятого століття, коли я був хлопчиком, їх носили всі.

Кросівки були таким же властивістю часу, як напис "Рок в СРСР" з серпом і молотом, роман "Анжеліка - маркіза ангелів", виставлений на продаж з дерев`яного ящика на кооперативному ринку, варені джинси і стаття Юрія Черниченко про те, що колгоспи - зло , а фермери - добро.

А потім вони скінчилися.

І були довгі двадцять років, коли ходіння в кросівках за межами стадіонів і тому подібних закладів могло бути тільки дрібним бандитським кітчем.

Одягнув кроси, взяв сємки, сіл на корти, вирішив питання.

І здавалося, що так буде завжди.

Але щось дивне почалося в самому початку десятих.

Виникли нові люди в кросівках.

Неприємні люди - мляві хлопчики і худі дівчата інфантильного виду - вони мене і до цього дратували, а тут ще викопали з пекла цей адідас.

Але пройшло ще кілька шматків часу - і кросівки стали загальною модою.

Виходиш на вулицю і відразу бачиш, що кожен, в кого є хоч найменша претензія на сучасний і, як би це потошнотворнее висловитися, актуальний лук, - їх обов`язково носить.

І мені це подобається.

Я бачу в цьому дивну, неясну надію.

Справа в тому, що людина - він адже теж схожий на кросівки.

Він буває молодий, щасливий, любимо, багатий, щасливий, а потім щось трапляється - і все це розсипається і пропадає, мовби й не було нічого.

Залишається одна правда життя, яка, спльовуючи і сідаючи на корти, говорить йому:

- Семки взяв? Давай, брат, вирішуй питання.

А він, може бути, і не хоче.

Він, може бути, хоче якимось немислимим чином повернути той момент, коли в його житті замість плювків та питань - були удача, любов, рок в СРСР, фермери замість колгоспів, веселий вітряний день.

І він каже:

- Господи, я теж хочу як кросівки.

- Зроби мене знову щасливим і потрібним. Як тоді, на тому вітрі.

- Одягни мене.

- Оживи мене.

- Поверни мене.

Поділися в соціальних мережах: