Випробувано на собі: ретрит академії хеппібаскет

Коли мені було років вісім, по дорозі в школу я одного разу запитала себе: "Хто я насправді? Де я була, коли мене не було? Де я буду, коли мене, цієї, не буде? ". В той момент я навіть зупинилася від раптовості питання. Я добре запам'ятала ту тягне тугу всередині, яка виникла при цьому. Та й як забути цю тугу - вона супроводжувала мене наступні двадцять років.
Практично все, чим я займалася ці двадцять років, було спробою заповнити хворобливу порожнечу в грудях, яка вимагала заповнення, але, як бездонна прірва, заглативала все, чим я намагалася її вгамувати. В юнацтві я формулювала ситуацію для себе так: на місці цієї порожнечі в мені повинен бути Бог. І я не могла самотужки намацати той самий шлях, куди жити, і як вгамувати цю внутрішню тугу по чогось більшого. Тому я шукала Вчителі. А якщо точніше, то робила все, щоб дожити до того моменту, коли буду готова до зустрічі з ним. На життя заробляла, працюючи в сфері обробки космічних знімків, в цифрової картографії, пізніше - в IT-галузі.
Коли кілька років тому я вперше потрапила на Семінар до Іллі Бондаренко - не можу сказати, що моє життя круто змінилася, немає. Але там я намацала ту ниточку, яка може вивести мене з мороку невігластва. Я зрозуміла - ось воно! Ось за цю ниточку з тих пір я і тримаюся, практично, як за повітря.
У цій статті я хочу розповісти про свій досвід проходження ретріти під керівництвом Іллі Бондаренко. Перший Ретрит Академії Хеппібаскет проходив в орендованому комплексі під Києвом в травні 2014 г. З тих пір я побувала ще на чотирьох ретріти, в тому числі, 12-денному. І кожен раз, коли поверталася після ретріти на роботу в офіс, що, наприклад, я могла б розповісти своїм колегам про відпустку? Хіба що те, що це було офігенно подорож.
Як це відбувається
Формат ретріти передбачає досить суворі правила. 7 днів соціальної депривації - мовчання, а також заборона на будь-які види невербальних комунікацій. Нас просять відмовитися від мобільних телефонів і всіляких гаджетів, фотоапаратів та інших електронних пристроїв. Не рекомендується застосовувати косметику і сильно пахнуть кошти.
Також існує заборона на читання будь текстової інформації, крім розкладу занять. Це правило виявилося для мене найскладнішим - не уявляла, що нас оточує стільки тексту, і що така сильна звичка його механічно прочитувати - від написів на футболках учасників ретріти до етикеток шампунів. Не можна і писати тексти, наприклад, вести щоденник. Тому щоденника в цій замітці не буде.
На час ретріти нас просять утриматися від самостійних занять спортом і від застосування сторонніх практик (йога, цигун і т.п.). При цьому практично щодня проводяться загальні для всіх фізкультурні розминки.
Крім того, нас чекає деяке обмеження в харчуванні (спеціальна вегетаріанська дієта без перекусів і чаёвнічаній). Сюрпризом може стати "голодний" день, коли з їжі буде запропонований тільки кефір на сніданок або на вечерю.
З повною версією правил і обмежень ретріти можна ознайомитися тут
В цілому, практично нічого, ніж я звикла займати себе протягом дня, робити не можна. А що можна? Вчитися медитувати. Кілька разів в день (зазвичай від 4 до 8 медитацій в день). Медитації сидячі, організатори надають дуже зручні стільчики для сидіння, можна також сидіти на подушці, стільці, ну і до кінця другого дня стає все одно, як сидіти, аби висидіти.
Тривалість заняття - від 30 хвилин до 1,5 годин. "Полторашечкі" трапляються рідко, зазвичай один раз за Ретрит, але їх я полюбила найбільше. Перед кожним заняттям Ведучий озвучує завдання на медитацію, наприклад, концентрація уваги на диханні, рахунок вдихів або фіксація увагою точок між вдихом і видихом.
Для успіху практики важливо дотримуватися рекомендацій Ведучого, відклавши для іншого випадку свої, напрацьовані раніше, вправи по роботі з увагою. Іноді практикуються медитації в русі (ходьбі) з напрямком уваги до рук і / або ніг.
Приблизно так це виглядає
Що ще можна робити? На ретріти Хеппібаскет можна спати в перервах між спробами медитувати. Сон бажаний і благодатний. До заняття розбудить дзвін дзвіночка. Можуть порадувати і прогулянки на свіжому повітрі. Розклад дня оновлюється щодня і враховує поточний стан практикуючих. Так, на ретро зазвичай буває від 20 до 40 учасників. Це люди різного віку і професій, об'єднані прагненням до внутрішньої чистоти, старанні і стійкі в цьому прагненні. Адже для того щоб приїхати на такий Ретрит і не втекти на третій день - потрібні справді вагомі причини.
Наприклад, таким на ретро може бути розклад.
Тут сеанси прийому їжі розділені на чоловічу і жіночу половини
через обмеженій площі їдальні
Всі вправи виконуються разом з Провідним і під його чуйним наглядом. Ведучий - Ілля Бондаренко, людина, чий життєвий досвід, глибина інтелекту і нескінченне співчуття неодноразово надавали для мене таку необхідну підтримку в умовах ретріти. Окремо хочеться відзначити іскристий гумор Іллі - рідко яка медитація обходиться без його вступних добрих жартів.
Як це було у мене
Ключове слово ретріти - подолання - я відчула на собі 80% часу, проведеного в заняттях. Зусилля, зусилля, подолання фізичного болю і внутрішнього опору. Але закарбувалися в пам'яті не опір і дискомфорт, з якими довелося зіткнутися, а досвід переживання внутрішньої посмішки і тиші, дивовижною внутрішньої радості і краси, дарованими милістю ззовні. Ці чудові переживання залишаються для мене дороговказом і порадником в життєвих ситуаціях.
В цілому, як це відбувалося для мене. Не витрачаючи сил і уваги на звичну балаканину, самозамилування, залипання в інтернеті, не потураючи слабостям в хворобливих ситуаціях звичним чином (скаржачись, критикуючи або вдаючись до втіху), волею-неволею починаєш звертати увагу на типові шаблони свого мислення і реакцій, відстежувати коріння абсурдності своїх дій і по-новому сприймати себе. Як би з боку.
Наприклад, на ретро раптово знаходиться відповідь на питання, що змушує мене в їдальні тягнутися за третім шматком хліба, хоча я розумію, що ця дія може позбавити сусіда по столу першого шматка. Цей третій шматок живить навіть не моє тіло і вже тим більше не дух, він годує мою жадібність, так ретельно виплекану за життя і замасковану.
І відкриття масштабів такої жадібності - не для того, щоб в черговий раз самоунічіжаться на тему "я гірше і страшніше всіх, і навіть жадібніше всіх!". Але щоб визнати сам факт існування проблеми, а потім - поступово зживати це якість. Адже якщо усвідомлюєш проблему - значить, уже розумієш, над чим працювати.
В умовах ретріти загострюються увагу, слух, зір, здатність і потреба аналізувати, відчувати, згадувати. І ось вже приходить розуміння, що від себе все одно не втечеш. А тут, на ретро - вдалий час і місце, щоб зустрітися з собою і з правдою про себе, - якою б жахливою або прекрасної була ця правда. Зустрітися, щоб зробити перший (а потім - другий і третій...) крок до прощення себе та людей, які зустрічаються в житті. Зробити крок до прийняття себе і набуття цілісності.
Ну, наприклад, буває, сиджу під час медитації, страждаю - нічого не виходить, тіло болить, все наполегливіше думки: "Навіщо мені все це?! Мені ж всього лише була потрібна крапелька смирення. А це зовсім не те, ця практика не для мене ". Але паралельно з цими думками як би з глибини, в іншій площині виникає відчуття, що ось з цих зусиль і народжується та крапля смирення, якої я так спрагу. Так потреба слідувати внутрішнім, більш глибоким і тонким відчуттям стає сильнішою. Придумую собі різні хитрощі, щоб не піддаватися голосу ліні, страхів і деструктивних емоцій.
Наприклад, сиджу в спробі медитувати, накочує роздратування і обурення - сусід зліва сопе, сусідка ззаду надушилися (а нюх у медитаціях загострене, напевно, як у парфумера). Так ось, роздратування зростає, а я йому туди: "Любов і радість переможуть будь-яку гидоту!" І другий раз, і ще, і ще. І тут сусід перестає сопіти, а пахне, виявляється, мій же шампунь.
Так з страждань і вольових зусиль, спрямованих на те, щоб від цих страждань позбутися, зсередини поступово народжується стан ні від чого не залежить світлої радості без будь-яких слів. А з часом цей стан стає більш міцним, як внутрішній стрижень, на який вже можна спертися в бурхливому потоці життя.
Це справжня милість.
А що далі?
З подій останніх років хочеться відзначити навіть не ті, що зі мною відбувається, але ті, що вже деякий час в моєму житті не трапляються. Це надривні, хворобливі події і стани, з яких я довгий час практично не вибиралася. Саме вони були моїми жорстокими вчителями на шляху до очищення. Зі здобуттям міцного довіри Учителю їх присутність в моєму житті стало меншим.
Якщо не брати до уваги якісь езотеричні чудеса, хочеться сказати про простих життєвих цінностях, які здобули для мене сенс завдяки практиці. Більший обсяг уваги в повсякденному житті, природне прагнення до відходу за собою і чистоті в побуті, відкриття поваги до своїх почуттів і почуттів інших людей, більш глибоке розуміння і управління своєю емоційною природою, більше працьовитість, підвищення інтелекту, здатності глибше, чесніше переживати і відчувати як радість, так і біль... Це одні з небагатьох "побічних ефектів" медитації, які я на собі випробувала. Але і відчуття, що немає тих заслуг в практиці, які я могла б залишити за собою.
І є тиха вдячність тим людям, зусиллями яких на ретро створені умови, щоб кожен, для кого це важливо, зміг зробити своє дивовижне подорож вглиб, в своє нескінченне внутрішній простір, і доторкнутися до тиші.