Герой дня: альфред хічкок

Зміст статті
Майже кожен день RoyalCheese розповідає про людей, близьких по духу.
Біографія Хічкока і його захоплення
Мало хто знає, що режисер Хічкок починав свій шлях у кіно як електрик. Потім його, вміло малювати, перевели до відділу реклами, а потім посадили малювати титри. А через два роки він вже знімав кіно як співрежисер, правда, але тим не менше. Товстун, мамин улюбленець, якого за широке черево в армію не взяли - а в кіно взяли! Ще через три роки - дебют соло. Ще через чотири - перший звуковий англійський фільм, який досяг успіху в прокаті. А рівно через 14 років після того, як він переступив поріг кіностудії, Хічкок зняв "Людину, яка занадто багато знала" - перший з фільмів, що входять в його канон.
Ні закінченого толком вищої освіти, ні спеціальності - і це, розумієте, один з найвпливовіших режисерів минулого століття. Кажуть, нинішня публіка відверто регоче над "Птахами", - самі птахи, мовляв, гумові, і клюються непереконливо, - а люди тікали з сеансів від жаху. Що до "Психо", то тут і так все зрозуміло: часом мороз по шкірі і зараз.
Притому містер Хіч знімав і комедії, як все товстуни був не дурень пожартувати, в тому числі і над собою - але краще над іншими. Відома історія про те, як він покликав чоловіка письменниці Дафни дю Морье Джералда на костюмований бал - той прийшов в костюмі турецького султана, і був собою дуже задоволений, поки не зрозумів, що інші гості одягнені цілком партикулярно: їм Хіч про бал нічого не сказав.
А вже як він підкладав гостям подушки-пердушка - про це весь Голлівуд усі говорили. Були у нього жарти і жорсткіше, але про них цікавий дізнається сам, коли захоче.
У Хіча був непоганий літературний смак - для своїх фільмів він вибирав якісні джерела
Про місіс дю Морье, автора "Птахів", я вже говорив, але був ще чудовий Роберт Блох, автор "Опудала білки", який перетворився на "Психо" і, наприклад, Корнелл Вулріч, з розповіді якого зроблено "Вікно у двір". А одним з пізніх його фільмів став шпигунський трилер "Топаз" за романом Леона Урис, автора чудового "Суду королівської лави". Фільм вийшов нерівним, і до шедеврів його не віднесеш, але зате у мене є свідоцтво з перших рук про те, як Хіч, зокрема, ставився до музики.
Спогади про приїзд до Москви
У 1997-му в Москву приїхав як гість чергового кінофестивалю великий французький композитор Моріс Жарр, тато Жана-Мішеля, лауреат двох "Оскарів", що склав музику до "Лоуренсу Аравійському", "Приведенню", "Ловці сонця" і ще казна-якій кількості знаменитих фільмів. Мені довелося з ним зустрітися - і звичайно, я не міг не запитати його про єдиний досвід співпраці зі знаменитим Хичем.
Месьє Моріс після мого питання сильно пожвавився.
- Він важкий був такий, щільний, димів своєю сигарою. Я приїхав знайомитися. "Радий", - каже, - "дуже радий. Приступайте до роботи ". Я накидав кілька тем, дзвоню йому: Послухайте, що я написав! "Навіщо?!" Ну якось я звик, що режисерові цікаво, що він щось може захотіти, щось переробити... "Ні, я вас вибрав, значить, я вам довіряю". Так і не став слухати. Але я потім запросив його на перший запис.
Студія, оркестр, я за пультом диригентським, крісло з його прізвищем... Він прийшов, сів, затягнувся, випустив дим, махнув рукою: починайте! Ми зіграли перший шматок, хвилин на сім. А потім я обертаюся - Хічкока і сліду не було! Зустрілися вже на монтажі.
Страхи і дивацтва режисера
Таргани в голові у Хіча, як і у кожного з нас, були. Він був маніяком чістоти- боявся яєць і всього овального. Але, задоволені тим, що він їх не особливо приборкував, таргани працювали на нього. Саме завдяки їм, думаю, він краще за багатьох усвідомлював природу моторошного і вміло з нею працював.
Вищої освіти, мабуть, для цього не потрібно.