Коли почалося тамбовське повстання? Розстріляти і забути

Питання здається риторичним. Відомо всім, що селянське повстання в Тамбовській губернії почалося в 1920 році. Кероване есером А.С. Антоновим, воно тривало майже півтора року. І було жорстоко придушене військами під командуванням майбутнього маршала Тухачевського. І... Ну, загалом, і все.
Початок повстання в Алгасові
Ні в якому разі - задовго до цього... Втім, якщо у Вас, дорогий читачу, немає алергії на пил, давайте разом погортаємо пожовклі архівні сторінки. І Ви відчуєте терпкий запах крові і гар розстріляних сіл Моршанского повіту. Розстріляних в 1918-му і забутих майже на сто років...
Село Алгасово, розташоване на торговому тракті в 28 верстах від повітового міста, здавна славилося своїми гучними ярмарками. Дві церкви, понад півтори тисячі дворів, понад дев'ять тисяч жителів - заможне село! Сіяли мужички алгасовскіе хліб, торгували, багатіли працею селянським. На свою біду...
18 серпня 1918 року в село на вантажівці прибув продзагон в кількості 23 чоловік при одному кулеметі. Вигрібали все під мітлу - забирали хліб, забирали з дворів худобину. А кому не сподобається - наган в зуби! Влада боятися треба! І мужички не стерпів. Похапали сокири та вила і до кінця дня загін був розігнаний. Частина його бійців зуміла втекти. Кілька продотрядніков отримали важкі поранення і були захоплені повстанцями. Вдалося їм взяти і кулемет.
На наступний день з Моршанска в Алгасово був спішно висланий каральний загін в 120 чоловік з чотирма кулеметами і тридюймовим знаряддям. Розташувавшись в сусідньому селі Рибне, карателі піддали повсталих кулеметно-артилерійському обстрілу. Придушивши, таким чином, опір, загін увійшов в Алгасово і приступив до наведення порядку. Відповідальний агент губпродкома Акименко, який керував каральним загоном, 22 серпня 1918 року доносить: "... зібрали сход, заарештували одного попа, незважаючи на обурення натовпу, і ще кількох осіб, замішаних в цьому. Зараз триває слідство... Завтра ліквідуємо всі. Попа, напевно, розстріляємо ". Ось і все слідство...
До слова сказати, більшовики в своїх документах називають загони, що направляються на придушення повстань, саме каральними.
Не минуло й тижня, як спалахнуло повстання в селі От'ясси на півдні Моршанского повіту, кероване есерами братами Меркулова - Єфремом, Павлом і Тимофієм Микитович. На його придушення були спрямовані червоноармійці, чекісти і продотряднікі. Але швидко впоратися з повстанцями не вдалося. Повстанські загони були мобільні, крім того, на відміну від червоноармійців, користувалися підтримкою місцевого населення. В результаті дій бунтівників рух по дорозі Моршинська-Тамбов було практично паралізовано.
Наказом голови Моршанської повітової ЧК Шведова від 24 жовтня 1918 року керівники повстання, а також всі "їхні поплічники" були оголошені поза законом. Той же наказ санкціонував розстріл на місці без суду і слідства для осіб, "помічених у сприянні" повсталим.
Розвиток повстання
Сильний партизанський загін (можливо, що входив до загону Меркулова) діяв в районі сіл Івен, тік, Левін. Повстанці перешкоджали діям продзагонів, не пропускаючи їх в села. Спроби червоних збити заколотників з їх позицій на Гуменський горе успіхом не увінчалися. Тоді з Моршанска підтягнули артилерію. Тільки після масованого обстрілу червоноармійці змогли відтіснити повстанців в ліс.
Заворушення охопили весь повіт. Повстанці взяли під контроль села Алгасово, Ванів, Кулики, Ракшу і ряд невеликих сіл. На придушення повстання було кинуто загін під командуванням голови штабу з ліквідації заколоту в Моршанської повіті І.Є. Атюніна. На початку листопада 1918 року карателями були з боєм взято кілька сіл, в тому числі і Алгасово. 5 листопада взято Ванів.
Але повстанці не здавалися. Більш того, 6 листопада Атюнін і члени його штабу Соколов і Щеглов ледь не потрапили в руки повстанців. При передислокації штабу вони були оточені загоном селян, озброєних, як доповідав у Тамбов сам Атюнін, сокирами, вилами і косами. Врятуватися командирам карателів вдалося лише завдяки жвавості їх коней.
Тоді ж, в 1918 році, проти Моршанської повстанців вперше (а зовсім не проти армій Антонова в 1920-21 роках) була застосована авіація. Про це свідчить збережений в архівах документ - рапорт командира 2-й Моршанської бойової авіагрупи Кожуна від 4 листопада 1918 року, де він доповідає:
"Сього числа від ввіреній мені групи літало три літаки від 11 до 14 годин на розвідку району Ракша - Острівка - Рибне...... Прошу повідомити, чи можу я в майбутнє час, в разі виявлення збіговисько військ і мітингів, наказати розганяти такі кулеметним вогнем з літаків ".
Сам повітове місто був охоплений панікою. Мобілізовані місцеві жителі під час придушення заворушень "вели себе пасивно". Військове керівництво повіту просить виділити в своє розпорядження війська з інших губерній, так як "для гарнізону солдати свого повіту вкрай небажані".
7 листопада повсталі мобілізовані офіцери, унтер-офіцери і солдати захоплюють станцію Фитингоф, що в 27 верстах на захід від міста. 9 листопада посланий на придушення заколоту загін залізничної охорони з бронеавтомобілем і кулеметами в ході важкого бою був вщент розбитий повстанцями. Натхнені перемогою, вони рушили на Моршинська, розбираючи і руйнуючи по дорозі залізничне полотно. У Тамбов полетіли панічні телеграми: "Тисячні натовпи бунтівників рухаються до міста. Необхідна термінова військова допомога з артилерією ".
До Моршанської стягуються великі військові сили. На придушення заколоту були кинуті загони з Тамбова, Пензи, Шацька. З кулеметами, бронеавтомобілями і артилерією. Плюс вже згадувана авіація. Плюс продармейци і повітовий партактив. Всього близько п'яти тисяч багнетів.
І повстанці відмовляються від походу на Моршинська. Можливо, їх злякало кількість і оснащення військ противника. Але цілком ймовірно і те, що повсталі стали просто-напросто розбігатися. За спогадами старожилів, загін заколотників, відступаючи від Моршанска, затопив в одному з водоймищ кілька ящиків з гвинтівками і кулеметами. А це означає, що дане озброєння виявилося просто незатребуваним.
Придушення повстання
Як би там не було, повстанці відвернули від Моршанска і попрямували до села Рудівка, що на кордоні Моршанского і Кирсановского повітів, де набирало силу ще одне повстання. Ймовірно, моршанци злилися з Рудовська бунтівниками і пізніше були знищені.
Прибулі війська негайно приступили до приборкання бунтівників. По всьому повіту виробляються масові розстріли. Село Ракша було практично знищено артилерійським вогнем, а більшість його жителів були розстріляні і поховані в одній могилі у кромки лісу. У самому Моршанске розстріли відбувалися в саду на правому березі Цни в районі Троїцького собору. Полонених заколотників і співчуваючих їм масово розстрілювали біля стіни міського кладовища. Є відомості, що вісім селян, в числі яких були Марков, Сучков, Костяев і Кузьмін, були зариті в могилу ще живими. Загальна кількість страчених не відомо. Та й хто їх рахував?..
Лише на початку дев'ятнадцятого року повітові влади з полегшенням доповіли в Тамбов, що "заколот в основному пригнічений". Не знайшлося у Моршанської повстанців талановитого ватажка, здатного об'єднати розрізнені загони під єдиним командуванням. З іскри НЕ розгорілося полум'я.
Так повстання було розстріляно.
А в середині тридцятих років архів по заколоту в Тамбовської губернії, в якому зберігалися і документи про події 1918-1919 років в Моршанської повіті, був спалений чекістами.
shkolazhizni.ru